ЗАТВЕРДЖЕНО

Завідувач КЗ ДНЗ №3 «Буратіно»

________________________  А.П.Ситенко

П Л А Н    Р О Б О Т И

КОНСУЛЬТАТИВНОГО ЦЕНТРУ

КЗ ДНЗ № 3 «БУРАТІНО»

ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ, ЩО НЕ ВІДВІДУЮТЬ ДОШКІЛЬНИЙ ЗАКЛАД

на 2011 - 2012 навчальний рік

ЖОВТЕНЬ

1. Про батьківський авторитет.

2. Особливості психічного розвитку дитини раннього віку.

3. Особливості загартування дітей раннього віку.

ЛИСТОПАД

1. Ознайомлення з вимогами програми розвитку дитини старшого дошкільного віку "Впевнений старт"

2. Складові психологічної готовності до навчання.

3. Формування мотиваційної готовності до навчання у школі.

СІЧЕНЬ

1. Вплив розвитку моторики на розвиток мовлення дитини.

2. Виховання самостійності у дошкільників.

3. Повноцінне харчування - запорука здоров'я дитини.

БЕРЕЗЕНЬ

1. Готовність дитини до відвідування дошкільного закладу.

2. Покарання дітей.

3. Ігри з піском і водою, як засіб зміцнення й збереження психічного і фізичного здоров'я.

В роботі центру приймають участь завідувач ДНЗ, вихователі, медичний працівник та інші фахівці  закладу.

ЗАПРОШУЄМО УСІХ БАЖАЮЧИХ!

ПРО БАТЬКІВСЬКИЙ АВТОРИТЕТ

Одна з особливостей нашого часу — втрата батьківського авторитету. У чому ж причини? Що сталося з поколінням батьків, які не є авторитетами для своїх дітей? Чому дорослі перестали бути зразком, втратили повагу дітей?

Причин багато. Головна — дезорієн­тація дорослих.

Дезорієнтований дорослий — як ди­тина, котра не засвоїла важливих істин. Безліч ідеологій ускладнює вибір люди­ни, яка поступово знесилюється, шука­ючи істину.

Наріжним каменем в ідеологічній різ­номанітності є постулат про те, що істина не може бути різною, вона одна. Навіть частина істини не є істиною, як хвіст сло­на не є слоном. Частина лише тоді може претендувати на повне відбиття цілого, коли вона відтворює всі його властивості.

Основні властивості істини — ціліс­ність і простота. Велике значення про­стоти полягає в тому, що її не можна роз­щепити на частини. Плюралізм думок, навпаки, — це складність, якій притаман­на здатність до розпаду, розкладу на час­тини, що заперечує цілісність і простоту.

Модна тенденція мати свою думку хороша тоді, коли ця думка не якимось аспектом співвідноситься з істиною, а відбиває всі її сторони. У цьому випадку власна думка збігається з абсолютними цінностями і стає вираженням не особис­тої позиції, а загальної закономірності, що має форму абсолютного закону й не залежить від суб'єктивного, відносного, мінливого характеру уявлень, що пре­тендують на роль істини. М. Лоський го­ворив про абсолютні закони істини: «Такі закони є умовами свідомості світу. До них належать, наприклад, закони ієрархії цін­ностей».

Важливість засвоєння категорій добра і зла особливо актуальна у світі, що по­ступово втрачає орієнтири правди. На­слідки світоглядної дезорієнтації пронизують усі сторони людського життя, не залишаючи без уваги сферу виховання. Звідси випливає, що відсутність правильного розуміння цілей виховання призводить до втрати батьківського авторитету.

ХТО В ДОМІ ГОСПОДАР

 Чотирирічна дівчинка голосить: «Мамо! Хочу це... купи... а-а-а!». Мама розгублена. 12-річний хлопчик вимагає комп'ютер. Тато не знає, що робити. А маленькі тирани вимага­ють наполегливо, абсолютно впевнені в тому, що тільки так і можна домагатися бажаного, і що всі бажання неодмінно мають бути задо­волені. Ця впевненість дітей передається й ма­терям, котрі, як і багато батьків, щиро думають, що жити потрібно, ні в чому собі (а тим паче дітям) не відмовляючи, одержуючи від життя максимум задоволення, і головне їхнє батьків­ське завдання — щоб дитині було добре. А інак­ше — навіщо жити? Люди просто зобов'язані вимагати й домагатися. Адже саме це є най­важливішим і необхідним у житті. І хто з цим зараз може посперечатися?

От і розводять руками сучасні батьки, дума­ючи, хоча й дещо сумніваючись, що їхня дитина права. «Як бути?»—запитують збентежені бать­ки, відчуваючи й допускаючи здоровою час­тиною своєї душі, що тут щось не так, що вони в якійсь мистецьки вибудуваній пастці. І це при­пущення цілком правдиве.

Аби з повною відповідальністю зрозуміти, що відбувається, батьки мають самі розібратися у своєму ставленні до життя. Тоді вони не «спів­чуватимуть» неправильним бажанням дітей і неадекватним формам їхнього задоволення. Батьки повинні розуміти основну мету виховання й наслідки того, що може перешкодити її досягненню.

ДУШЕВНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ЧИ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ?

На жаль, багато батьків не розуміють або не хочуть розуміти суті свого обов'язку. Звідси безліч лих. Нагодований, здоровий, що ж іще? Звичайно, турбота про фізичне благополуччя важлива. Але є не менш важлива турбота про благополуччя душевне. Чи значить це, що запо­рука душевного благополуччя — задоволення всіх або багатьох бажань? Як показує досвід, ні. Навпаки, людина, котра не вміє утримува­тися від бажань, що заважають нормальному розвитку або навіть шкодять йому, перебуває в їхній владі й залежності від них. Вона не вільна. Протистояти духу споживання можна, вихову­ючи самообмеження.

Душевним благополуччям слід вважати стан душі, що відповідає вимогам совісті. Не­дарма є такі висловлювання: «вчинити по со­вісті», «жити у злагоді зі своєю совістю», «спати спокійно», «мучить совість», «каяття совісті», «совісно» тощо. Жити у злагоді зі своєю совістю може й нелегко, але радісно! Стримався, не вда­рив товариша. Поділився цукеркою. Допоміг мамі, хоч і не хотів. Ця перемога над собою приносить радість. Тому все, що сприяє такому розумінню душевного благополуччя, потрібно плекати й підкріплювати, допомагаючи дитині впоратися зі своїми поганими нахилами або бажаннями, які можуть перешкодити правиль­ному розвитку особистості.

Якщо вважати, що основне завдання батьків полягає в тому, щоб навчити дитину боротися зі своїм злом, яке заважає бути у злагоді із собою, тоді на проблеми з приставками, комп'ютерами, джинсами тощо можна дивитися осмислено, ці­лісно, звільнившись від пут споживчого підходу до життя, в які потрапляють ті, хто не бажає бачити нічого, крім зручностей і задоволень. Ці пріоритети ставлять у родині. Якщо в родині культ споживання, то чи можна очікувати іншо­го від дитини? У такій родині хоча й вважають спосіб вимагати неадекватним, але зі співчут­тям ставляться до бажань дитини, залишаючи поза увагою завдання батьківського обов'язку.

А як відомо, святе місце порожнім не буває, от і починає дитина керувати батьками, і, відповід­но, батьківський авторитет, ще не створений, втрачається.

Культ споживання — емфізема нашого часу. Центром уваги людини стають товари, за­доволення, відпочинок і розваги. Усі прагнення зосереджені на цьому. Панівне джерело збу­дження, домінанта, що поглинає силу й енергію людини, претендує на головне місце в її жит­ті, говорить людині: «Віддайся задоволенням, забудь про головне та про порятунок — і ти успішно... загинеш». Чому? Та тому, що в цій пастці немає місця ні совісті, ні душі, ні духу. Тут є лише власні чуттєві задоволення, помилково прийняті за душевні задоволення. Замкнутість на своєму особистому (чуттєвому) досвіді по­роджує вузькість і обмеженість сприйняття світу, відгороджує від Бога.

Звичайно, ми не говоримо про повну від­мову від споживання. Це просто неможливо. Маємо потребу у відпочинку, житлі, їжі тощо. Але ставити матеріальне центром життя — зна­чить не потрапляти в ціль, що зветься «гріхом» (з гр. атагііа — «промах, невлучення в ціль, помилка, гріх»).

ДІТОЦЕНТРИЗМ

Ще однією причиною втрати батьківського авторитету є дітоцентризм. Відомий психолог В. Абраменкова показала, що езопова позиція дітей обумовлена особливостями сучасної ді-тоцентричноїродини. Вона простежила розви­ток родини в особливій динаміці, пов'язаній зі ставленням до дітей: від главенства (глава — чоловік) через шлюб (на чолі — чоловік і жінка) до «дитинства» (на чолі родини — діти). Автор говорить, що сучасна родина сконцентрована на дітях. Дітоцентризм культивує соціальний інфантилізм і втрату батьківського авторитету, без якого батькам важко бути зразком, а відпо­відно, і вихователем своїх дітей.

Причини дітоцентризму ховаються у не­правильному розумінні батьками дитячої душі та своєї ролі в душевному зростанні дитини. Священномученик Володимир у книжці «Про виховання» пише, що ця омана йде від педагогі­ки Руссо, котрий вважав, що дитина з'являється на світ абсолютно доброю, нітрохи не зіпсова­ною. Тому варто залишити дитя самому собі, і воно неодмінно буде цілісним, неушкодже-ним. Навіщо виховувати? Потрібно піклуватися тільки про його фізичне благополуччя та, зви­чайно, про освіту, і все. До цього й зводиться виховання. Однак щоденний досвід показує помилковість цих уявлень. Уже в маленької дитини є погані якості і схильності. Одні — са­молюбиві, вперті й примхливі, інші — схильні до лінощів і неправди, треті — до зніженості й чуттєвості, четверті — ласуни й злодюжки. Тому виховання необхідне. У дитини потрібно викорінювати все погане й плекати все добре.

Свідченням того, що зараз з'явилася тен­денція, пов'язана із втратою батьківського ав­торитету, є ідентифікація дітей не з батьками або позитивними героями, а з негативними персонажами. Про це часто говорять батьки, які дивуються, що дитині більше подобаєть­ся негативний казковий персонаж. Зло стає привабливим. Відбувається зміщення акцен­тів. Завдання батьків — розставити правильні пріоритети. Для цього треба самому стояти на твердих позиціях добра й не бентежитися через вибір дитини. І тут без батьківського ав­торитету не обійтися. Повинна бути однозначна оцінка вчинків героїв. Лібералізація поглядів стирає грані, без яких дитині важко розібрати­ся, що добре, а що погано.

Здатність поважати особистість дитини, ві­рити в її добре начало й апелювати до ньо­го і водночас оцінка негативних учинків ді­тей (виражена словами або без слів) із вірою в можливість виправлення становлять основу батьківського авторитету — рятівного кола в морі життєвих плавань, де майбутньому до­рослому самому потрібно пройти призначену дистанцію.